Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Формування собівартості: основи калькулювання
Влада Карпова, к. е. н., експерт, ЛІГА:ЗАКОН

Для виробничих підприємств калькулювання собівартості продукції – нагальна потреба. І хоча в цій сфері більшість питань вирішує саме підприємство, є методичні основи, на які необхідно орієнтуватися всім без винятку. Про них розповість видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН.

Основним нормативним документом, що визначає порядок формування собівартості продукції, є П(С)БО 16. Цей документ окреслює загальні принципи формування собівартості, тоді як безпосередня процедура й специфіка наводяться в галузевих методичних рекомендаціях.

Зокрема, виробничі підприємства керуються Методрекомендаціями № 373. У деяких галузях використовуються окремі методрекомендації, наприклад у сфері перевезень – Методрекомендації № 65, у будівельній сфері – Методрекомендації № 573.

Види калькуляції

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) – сукупність прийомів і способів, що забезпечують обчислення в грошовому вираженні собівартості одиниці окремих видів виробленої підприємством продукції (робіт, послуг) у розрізі статей витрат. На основі калькуляції визначають собівартість продукції, яка, своєю чергою, може бути різною:

Об'єкти калькулювання собівартості продукції взаємопов'язані з об'єктами обліку витрат виробництва та на практиці, як правило, збігаються, але можуть мати й відмінності.

Обов'язковими для виробничих підприємств є складання фактичної (звітної) калькуляції та розрахунок фактичної (звітної) собівартості. Планова й нормативна калькуляція складаються на розсуд підприємства та використовуються в основному для цілей управлінського обліку.

Водночас складання нормативної калькуляції обов'язково необхідне при використанні нормативного методу затрат. Оцінка за нормативними затратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Оцінка продукції за нормативними затратами коригується до фактичної виробничої собівартості (п. 21 П(С)БО 9).

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) відбувається за трьома етапами:

1) розраховується собівартість випущеної продукції в цілому,

2) визначається фактична собівартість кожного виду продукції,

3) розраховується собівартість одиниці продукції.

Для цілей бухгалтерського обліку обов'язковими є 2-й і 3-й етапи, 1-й же етап підприємства застосовують з огляду на цілі й особливості організації управлінського обліку.

Калькуляція як документ

Складена калькуляція собівартості продукції за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки в ній не фіксуються які-небудь господарські операції, розпорядження чи дозволи на здійснення господарської операції (лист Мінфіну від 15.02.2013 р. № 31-08410-07/23-357/246).

Однак під час перевірок податківці можуть вимагати надати цей документ, і підприємствам краще його надати (див. лист ДПСУ від 29.03.2013 р. № 1870/А/22-2314). У деяких випадках при вирішенні спірних питань вимагають надання калькуляції й суди.

Об'єкти калькулювання

Згідно з п. 4 П(С)БО 16 об'єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, що потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

При цьому під об'єктами обліку виробничих витрат мають на увазі угруповання затрат виробництва в поточному обліку, що дає можливість визначати собівартість продукції за її видами, процесами, способами та місцями виробництва (п. 302 Методрекомендацій № 373).

Об'єктами обліку виробничих витрат є: вироби, їх окремі частини (вузли, деталі), групи однорідних виробів, виробництва, процеси, фази, стадії, переділи технологічних процесів, окремі операції, замовлення, види діяльності тощо (п. 302 Методрекомендацій № 373).

Калькуляційною одиницею є кількісна міра конкретного об'єкта калькулювання. Це метрична одиниця виміру конкретного об'єкта.

Калькуляційні одиниці зазвичай розмежовують так:

натуральні одиниці – відповідають одиницям виміру, у яких цю продукцію планують, обліковують і реалізують споживачам (штуки, будівельний об'єкт, одиниці маси, довжини, площі (кілограми, тонни, літри, кубічні метри, погонні метри) та ін.);

умовно-натуральні одиниці – застосовуються для проміжного калькулювання сукупності однорідної продукції (100 умовних банок консервів, 100 пар взуття певного виду, швейні вироби одного виду без індивідуальних характеристик, тонно-кілометр, кіловат-година та ін.);

приведені одиниці – застосовуються для калькулювання продукції, вміст корисної речовини в натуральній одиниці якої може коливатися (спирт 100%-ї міцності, мінеральні добрива в перерахунку на відсоток діючої речовини (азоту, фосфору, калію) та ін.);

експлуатаційні одиниці – використовуються для порівняння затрат на одиницю споживчої корисності однорідних виробів (одиниця потужності машин, агрегатів, двигунів, виробничої потужності установок і споруд, параметри приладів, корисна площа (або обсягу) будинків та ін.);

одиниці робіт – використовуються у виробництвах, пов'язаних з будівництвом, ремонтом, наданням транспортних послуг (одна тонна перевезеного вантажу, сто метрів дорожнього покриття та ін.);

одиниці часу (машино-день, машино-година, нормо-година та ін.).

У деяких галузях використовують також вартісні одиниці – витрати на одну гривню товарної продукції в цінах випуску або реалізації (наприклад, 1000 грн консультаційних послуг).

Калькуляційна одиниця продукції повинна відповідати одиниці виміру, прийнятій у стандартах або технічних умовах на відповідний вид продукції та в плані виробництва продукції в натуральному вираженні (п. 491 Методрекомендацій № 373).

Перелік основних калькуляційних одиниць і об'єктів калькулювання наведено в додатку 6 до Методрекомендацій № 373:

Таблиця 1

№ з/п

Об'єкт калькулювання

Калькуляційна одиниця

1

Виробниче замовлення

група однорідних виробів

типовий представник групи

об'єкт робіт, послуг

виріб

вузол

деталь

умовна одиниця

2

Виріб

типовий представник групи однорідних виробів

група однорідних виробів

комплект

вузол

деталь

типорозмір

артикул

марка

3

Продукт (напівфабрикат)

вагова одиниця в перерахунку: на стандарт продукту, на прийнятий умовний стандарт, на інші натуральні одиниці

вагова одиниця в натурі: кг, тис. кг, т, тис. т

натуральні одиниці: штука, тисяча штук, комплект, тисяча комплектів, метр, квадратний метр, кубічний метр, погонний метр, тисяча метрів, тисяча квадратних метрів, тисяча кубічних метрів, тисяча погонних метрів, літр, декалітр, рулон, пачка, умовна одиниця

4

Переділ (стадія, фаза)

стадія технологічного процесу

фаза технологічного процесу

напівфабрикат

продукт

Для цехів допоміжного виробництва калькуляційні одиниці певного виду робіт наведено в додатку 7 до Методрекомендацій № 373.

Склад витрат, що включаються до собівартості

Відповідно до п. 11 П(С)БО 16 перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством.

Водночас при розробленні калькуляції підприємство має керуватися нормами П(С)БО 16, у якому вказано загальний склад витрат, що включаються до собівартості продукції.

Зокрема, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) визначають так:

Складові виробничої собівартості продукції подано в таблиці 2.

Таблиця 2

№ з/п

Елемент витрат

Складові витрат

Примітки

1

Прямі матеріальні витрати (п. 12 П(С)БО 16)

Вартість сировини й основних матеріалів, які утворюють основу продукції, що виробляється

Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються в порядку, наведеному в п. 11 П(С)БО 16

Вартість купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів

Вартість допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат

2

Прямі витрати на оплату праці (п. 13 П(С)БО 16)

Заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат

Іноді на практиці буває складно безпосередньо віднести заробітну плату робітників до конкретного об'єкта витрат. У таких випадках витрати розподіляють між об'єктами виходячи з прийнятої на підприємстві системи розподілу, яку вказують у наказі про облікову політику

3

Інші прямі витрати (п. 14 П(С)БО 16)

Усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема: відрахування на соціальні заходи (єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування); плата за оренду земельних і майнових паїв; амортизація; втрати від браку, що складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, і витрат на виправлення такого технічно неминучого браку

Інші витрати також зазвичай розподіляють між об'єктами калькулювання виходячи з установленої на підприємстві бази розподілу, яку слід указати в наказі про облікову політику (про облік виробничого браку див. статті "Облік виробничого браку: загальні моменти", "Облік виробничого браку" видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН (№ 28 за 2016 рік))

4

Змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати (п. п. 15, 16 П(С)БО 16)

Склад загальновиробничих витрат наведено в п. 15 П(С)БО 16

Облік загальновиробничих витрат розглянуто в статті "Формування собівартості: загальновиробничі витрати" видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН (№ 30 за 2016 рік)

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, і вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві (п. 11 П(С)БО 16).

Також на цю тему читайте матеріал "Формування собівартості: способи та методи калькулювання" видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН (№ 30 за 2016 рік).

1. П(С)БО 9 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затверджене наказом Мінфіну від 20.10.99 р. № 246.

2. П(С)БО 16 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Мінфіну від 31.12.99 р. № 318.

3. Методрекомендації № 65 – Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджені наказом Мінтрансу від 05.02.2001 р. № 65.

4. Методрекомендації № 373 – Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені наказом Мінпромполітики від 09.07.2007 р. № 373.

5. Методрекомендації № 573 – Методичні рекомендації з формування собівартості будівельно-монтажних робіт, затверджені наказом Мінрегіонбуду від 31.12.2010 р. № 573.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН
Контакти редакції:
bz@ligazakon.ua