Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Поворотна фінансова допомога: головні моменти
Влада Карпова, к. е. н., експертка, ЛІГА:ЗАКОН

Поворотна фінансова допомога (ПФД) – досить зручний інструмент поповнення обігових коштів. До таких операцій зазвичай звертаються "дружні" суб'єкти господарювання, які можуть на безпроцентній основі позичити кошти. Водночас під час укладення таких договорів необхідно врахувати низку моментів, які розгляне у статті видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН.

Під ПФД розуміється сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення (пп. 14.1.257 ПКУ).

Тобто договір ПФД не повинен передбачати можливість нарахування процентів, оскільки в іншому випадку для цілей оподаткування він класифікуватиметься як договір фінансового кредиту (пп. 14.1.258 ПКУ) або як договір позики (пп. 14.1.267 ПКУ).

За правовим характером договір ПФД являє собою договір позики (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ). Із цим погоджуються і контролюючі органи (див. листи ДПСУ від 11.02.2013 р. № 1990/6/17-1216, ДФСУ від 12.03.2016 р. № 5314/6/99-99-19-02-02-15, від 18.04.2016 р. № 8645/6/99-99-19-02-02-15, від 25.01.2017 р. № 1420/6/99-99-13-02-03-15, від 03.04.2017 р. № 6839/6/99-99-13-02-03-15, ІПК Головного управління ДФС у Миколаївській області від 28.02.2019 р. № 806/10/ІПК/14-29-12-03-22).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання коштів або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ). Тобто сторонами договору позики можуть бути будь-які особи, зокрема юридичні особи, фізичні особи – підприємці та фізичні особи – громадяни.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (170 грн), а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦКУ).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦКУ).

Тим часом, суб'єктам господарювання важливо мати в наявності письмовий договір надання ПФД, оскільки на практиці контролюючі органи іноді трактують отримані без договору кошти як дохід. Наприклад, такі прецеденти є стосовно фізичної особи – платника єдиного податку. До того ж правомірність таких вимог підтверджують і суди (див. постанову ВС від 06.02.2018 р. № К/9901/1421/17). До укладення договору ПФД слід підходити з особливою уважністю, оскільки на практиці сторони іноді намагаються визнати такий договір неукладеним через порушення будь-яких обов'язкових умов, наприклад, незазначення в договорі строку його дії (див., наприклад, з цього приводу постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2019 р. у справі № 904/3752/18).

Крім того, потрібно звернути увагу на таке.

За нормами ч. 1 ст. 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 1048 ЦКУ договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п′ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн), і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Відносини щодо передання коштів за договором позики, у яких однією зі сторін є юридична особа, до згаданих винятків не потрапляють. Тому в договорі позики важливо вказати, що проценти за користування позикою не нараховуються. Якщо цієї фрази не буде, стандартно договір позики вважатиметься оплатним (див. із цього приводу листи Мін'юсту від 14.04.2004 р. № 19-5-375, ВСУ від 01.03.2015 р.). Тоді розмір процентів визначатиметься на рівні облікової ставки НБУ (із 26.04.2019 за рішенням НБУ від 25.04.2019 р. № 311-рш – 17,5 %).

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1049 ЦКУ).

Позика вважається поверненою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦКУ).

Аби уникнути непорозумінь, пов'язаних зі строком повернення позики, умови бажано вказати в договорі. Причому зазначена в договорі дата повернення ПФД безпосередньо впливає і на податковий облік. Адже від цієї дати обчислюється строк позовної давності.

Податківці в роз'ясненні з категорії 103.02 розділу "Запитання – відповіді з Бази знань" ЗІР (zir.sfs.gov.ua) наголошують, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (ч. 1 ст. 257 ЦКУ).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦКУ).

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором. Отже, якщо в договорі надання ПФД зазначено конкретний строк повернення ПФД, строк позовної давності відлічуватиметься від такої дати і становить 3 роки.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦКУ).

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (ч. 5 ст. 261 ЦКУ).

Кредитор може вимагати виконання зобов'язання в будь-який час (ч. 2 ст. 530 ЦКУ), але для цього він повинен пред'явити його боржникові. Відповідно, у цьому випадку строк позовної давності не починає обчислюватися доти, поки позикодавець не пред'явив вимогу про повернення позики.

Якщо ПФД не повертається після спливу цього строку, вона вважається безповоротною фінансовою допомогою з відповідним оподаткуванням.

Положення ч. 1 ст. 1050 ЦКУ передбачають, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦКУ. Тобто боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

Якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦКУ (ч. 2 ст. 1050 ЦКУ).

У разі невиконання позичальником обов'язків, установлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦКУ, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1052 ЦКУ).

Також на цю тему читайте статті:

"Поворотна фінансова допомога як фінансова послуга";

"Оподаткування операцій із поворотною фінансовою допомогою";

"Якщо поворотну фінансову допомогу не повернено: податкові наслідки";

"Бухгалтерський облік поворотної фінансової допомоги за П(С)БО: проблема дисконтування";

"Бухгалтерський облік поворотної фінансової допомоги в сторін за П(С)БО";

"Фінансові запозичення у звітності за МСФЗ: оцінки";

"Фінансові запозичення у звітності за МСФЗ: відображення в обліку".

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2019

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН
Контакти редакції:
bz@ligazakon.ua