Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Сумісник із 8-годинним робочим днем на комунальному підприємстві – чи можливо?
Сергій Єфімов, адвокат, податковий консультант, АФ "ЄФІМОВ ТА ПАРТНЕРИ" Ілля Менчак, юрист, АФ "ЄФІМОВ ТА ПАРТНЕРИ"

Приводом для написання цього матеріалу стала така практична ситуація: особа працювала на комунальному підприємстві головним бухгалтером за сумісництвом. Оскільки основна робота давала змогу особі присвячувати роботі за сумісництвом повний робочий день, її роботу за сумісництвом табелювали з розрахунку 40 годин на тиждень (повна ставка). Директор комунального підприємства погодив усі умови оплати праці та не мав жодних претензій до роботи чи тривалості роботи особи, тому заробітну плату особа за час роботи за сумісництвом отримувала з розрахунку 8-годинного робочого дня.

Пізніше, після звільнення з основного місця роботи, особа переоформилася на комунальному підприємстві з роботи за сумісництвом на основне місце роботи.

Із часом вище керівництво комунального підприємства дізналось, що тривалість роботи особи за сумісництвом становила не 4 години на день, а 8, а тому з посиланнями на положення Постанови КМУ № 245 і Положення № 43 зажадало перерахунку заробітної плати на 0,5 ставки за період роботи за сумісництвом і повернення відповідної частини отриманої оплати.

У ситуації, що склалася, особа цікавиться:

– чи є правомірними вимоги вищого керівництва комунального підприємства, оскільки, на її думку, Постанова КМУ № 245 і Положення № 43 не поширюються на комунальні підприємства; та

– чи є в комунального підприємства підстави для стягнення тієї частини зарплати, яку, на його думку, особа отримала безпідставно?

Чи поширюється дія Постанови КМУ № 245 і Положення № 43 на комунальні підприємства?

Верховний Cуд у постанові від 12.02.2020 р. у справі № 607/13528/18 зазначив таке:

Робота за сумісництвом регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43.

Вказані нормативно-правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, отже їх дія поширюється на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету.

Аналогічну правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 р. у справі № 592/11917/17.

Отже, відповідно до висновків Верховного Суду дія Постанови КМУ № 245 і Положення № 43 на комунальні підприємства поширюється.

Щодо підстав для перерахунку та стягнення заробітної плати

Стягнення відповідно до КЗпП

Відповідно до ст. 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Водночас у разі покладання матеріальної відповідальності права й законні інтереси працівників гарантовано через установлення відповідальності лише за пряму дійсну шкоду та за умови, коли таку шкоду завдано підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Отже, за загальним правилом працівники несуть відповідальність, визначену трудовим законодавством, лише якщо шкоду завдано підприємству внаслідок порушення працівником своїх безпосередніх трудових обов'язків і водночас працівник є винним у допущених ним порушеннях.

Безпосередній розмір, випадки та порядок покриття завданої працівником шкоди визначено іншими статтями КЗпП.

Статтею 132 КЗпП передбачено, що за шкоду, завдану підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких завдано шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше за свій середній місячний заробіток.

Отже, можна сказати, що за загальним правилом розмір відповідальності працівника вимірюється прямою дійсною шкодою, але не більше за його середній місячний заробіток (так звана обмежена матеріальна відповідальність).

Відповідно до ст. 133 КЗпП обмежена матеріальна відповідальність (тобто не більше за середній місячний заробіток) застосовна до керівників структурних підрозділів на підприємствах, зокрема, якщо шкоду завдано зайвими грошовими виплатами працівникам.

Оскільки головний бухгалтер підпадає під категорію "керівник структурного підрозділу", то в цьому разі може йти мова про притягнення до відповідальності за "зайві грошові виплати працівникам".

Питання щодо покриття шкоди за зайві грошові виплати потрібно розглядати в поєднанні з іншими нормами КЗпП, а саме з тими, що визначають порядок та обмеження щодо покриття шкоди.

Так, ст. 127 КЗпП встановлено ряд обмежень щодо відрахувань із заробітної плати. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 127 КЗпП відрахування із заробітної плати працівників для покриття їхньої заборгованості підприємству, де вони працюють, можна провадити за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, зокрема, для повернення сум, зайво виплачених унаслідок лічильних помилок.

Отже, щодо розглядуваної ситуації наказ по підприємству може бути видано лише в разі, якщо зайві грошові виплати було здійснено внаслідок лічильних помилок.

ВСУ в п. 24 Постанови № 13 роз'яснив, що до лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можна вважати ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, зокрема й колективного договору.

Уже новий Верховний Суд, зокрема, у постанові від 20.06.2018 р. № 501/2500/15-ц стосовно цього пояснив, що прикладами лічильної помилки може бути отримання неправильного підсумку під час складання, неправильне написання суми, помилки під час унесення початкових даних до комп'ютерної програми, які не потребують правової оцінки. Далі Верховний Суд зробив висновок, що рахункова помилка – це результат неправильного застосування правил арифметики, не більше. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату під час додавання.

Отже, в основі лічильної помилки в розумінні ст. 127 КЗпП, до якої належить і дворазове нарахування заробітної плати, лежить неправильне застосування правил арифметики. До лічильної помилки не належать дії, що потребують правової оцінки.

У розглядуваній ситуації лічильної помилки як результату неправильних арифметичних дій немає.

Відповідно до ст. 5 Закону про оплату праці організація оплати праці відбувається на підставі, зокрема, трудових договорів. Суб'єктами організації оплати праці є роботодавці та працівники. Указане означає, що розмір заробітної плати та/або умови її визначення для того чи іншого працівника встановлюють між роботодавцем і працівником на етапі прийняття останнього на роботу. Трудовим же обов'язком бухгалтера, що займається заробітною платою, є лише правильний розрахунок заробітної плати відповідно до умов, що були погоджені під час прийняття працівника на роботу.

Оскільки директор комунального підприємства погодив умови визначення розміру заробітної плати, то головний бухгалтер отримала заробітну плату в тому розмірі та відповідно до тих умов, які погодив її керівник.

Отже, у розглядуваній ситуації отриманий головним бухгалтером розмір заробітної плати не є результатом лічильної помилки, оскільки розрахований він не внаслідок неправильних арифметичних дій, а відповідно до умов оплати, погоджених із керівником підприємства.

У цьому випадку потрібно застосовувати обмеження щодо здійснення відрахування із заробітної плати, визначені ст. 127 КЗпП, а тому підприємство не має права видавати наказ про відрахування із заробітної плати головного бухгалтера.

Додатково слід сказати, що згідно зі ст. 136 КЗпП розпорядження власника або керівного чи уповноваженого ним органу або вищого в порядку підлеглості органу щодо покриття шкоди, завданої підприємству працівником, має бути видано не пізніше ніж через два тижні з дня виявлення завданої працівником шкоди.

Отже, якщо з дня виявлення факту "переплати" минуло понад два тижні, наказ про покриття шкоди через відрахування із заробітної плати працівника також не може бути видано. У такому разі підприємство може звернутися лише до суду.

Щодо стягнення в судовому порядку

Щодо вимог вищого керівництва здійснити перерахунок і повернути частину отриманої заробітної плати слід врахувати таке.

По-перше, відповідно до п. 2 Постанови КМУ № 245 оплату праці сумісників провадять за фактично виконану роботу.

По-друге, за загальним правилом відповідно до приписів ч. 1 ст. 1212 ЦКУ особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи без достатньої підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути це майно потерпілому.

Проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦКУ не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і прирівнювані до неї платежі, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб для існування, якщо їх виплату провела фізична або юридична особа добровільно, немає рахункової помилки з її боку та недобросовісності з боку набувача.

Отже, якщо:

a) комунальне підприємство добровільно перерахувало заробітну плату,

b) не було рахункової помилки та

c) не було недобросовісності з боку набувача (у нашому випадку – працівник),

то така заробітна плата (частково або повністю) не підлягає поверненню.

Враховуючи зазначене, у комунального підприємства будуть підстави для стягнення в судовому порядку надмірно виплаченої 0,5 ставки лише в тому разі, якщо підприємство доведе в суді факт недобросовісного набуття працівником грошових коштів та/або факт наявності рахункової помилки.

Аналогічну правову позицію займає й Верховний Суд. Так, у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 501/2500/15-ц визначено, що до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою та прирівнюваними до неї платежами, які інша особа провела добровільно, коли не було рахункової помилки з її боку та недобросовісності з боку набувача, підлягають застосуванню положення ст. 1215 ЦКУ, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Такі самі висновки щодо застосування ст. 1215 ЦКУ викладено й у постановах Верховного Суду України від 22.01.2014 р. (справа № 6-151цс13) і від 02.07.2014 р. (справа № 6-91цс14), постановах Верховного Суду від 07.03.2018 р. (справа № 517/186/17), від 28.03.2018 р. (справа № 173/166/17), від 03.05.2018 р. (справа № 473/2859/17).

Отже, оскільки в описаній ситуації:

– директор комунального підприємства не мав претензій щодо якості та тривалості роботи особи й добровільно розпорядився перерахувати заробітну плату особі;

– розмір виплаченої заробітної плати не є результатом рахункової помилки;

– особа добросовісно відпрацьовувала 8 годин,

то комунальне підприємство не має правових підстав для стягнення надмірно виплаченої 0,5 ставки заробітної плати.

1. ЦКУЦивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

2. КЗпПКодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

3. Закон про оплату праціЗакон України "Про оплату праці" від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.

4. Постанова КМУ № 245постанова КМУ "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" від 03.04.93 р. № 245.

5. Положення № 43 – Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту й Мінфіну від 28.06.93 р. № 43.

6. Постанова ВСУ № 13постанова Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.99 р. № 13.

7. Постанова ВСУ № 14постанова Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29.12.92 р. № 14.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2020

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН
Контакти редакції:
bz@ligazakon.ua