Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Суд завдає удару по гарантіях аграрних розписок – слово за ВС
Сергій Клюца, асоційований партнер, Кроу ЕйБі Україна, група Кроу Михайленко

Застосування аграрних розписок дає можливість агровиробникам залучати більше кредитних ресурсів під забезпечення майбутнім урожаєм, що, своєю чергою, посилило б конкуренцію серед кредиторів та в довгостроковій перспективі привело б до здешевлення кредитних ресурсів і до збільшення періодів кредитування. Однак з'явилися рішення судів, які фактично зводять нанівець таку можливість.

В умовах дефіциту ліквідності в аграрних підприємств їх кредитування під продукцію майбутнього врожаю залишається чи не єдиним способом залучення кредитних ресурсів. Таке кредитування за обсягами ризиків є бланковим, беззаставним кредитуванням, адже без фізичного контролю за процесом збирання продукції та її збереженням захист інтересів кредитора, на жаль, досі є неможливим.

Норми Закону про заставу та ЦКУ не можна ефективно застосовувати до відносин застави речей, визначених родовими ознаками, які не відмежовано від іншого аналогічного майна.

Відповідно до ст. 572 ЦКУ та ст. 1 Закону про заставу з огляду на заставу кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відсутність технічної можливості здійснити відмежування заставленого майна, визначеного родовими ознаками, від іншого аналогічного майна боржника істотно ускладнює застосування такого забезпечення. Особливо яскраво такі обмеження проявляються у відносинах застави зерна, яке в процесі збирання, перевезення та зберігання природно змінює свої кількісні та якісні показники, а технологія зберігання зерна після змішування не допускає його зворотної сепарації.

Ще більше ускладнюється захист, якщо відбувається відчуження предмета застави до виконання забезпеченої вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону про заставу застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених у законі, майно або майнові права, що становлять предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Отже, зважаючи на закон, заставодержатель має право одержати задоволення забезпеченої заставою вимоги за рахунок особи, що придбала предмет застави, лише з вартості придбаного нею предмета застави через звернення стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на предмет застави, з огляду на норми ч. 7 ст. 20 Закону про заставу, може бути здійснено за рішенням суду, третейського суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса. У зв'язку з відсутністю договірних відносин між заставодержателем і новим власником заставленого майна, що є визначальною умовою для звернення до третейського суду чи вчинення виконавчого напису, звернення стягнення на предмет застави в нового власника здійснюють лише на підставі рішення суду.

Вимоги ч. 1 ст. 81 ЦПК та ч. 1 ст. 74 ГПК покладають на позивачів обов'язок доведення обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог.

Отож, для того щоб звернути стягнення на предмет застави в нового власника, на заставодержателя у відносинах "класичної" застави покладено обов'язок доведення одночасної наявності двох обставин:

– придбання відповідачем майна, що є предметом застави, а не якогось іншого однорідного майна;

– перебування у власності відповідача майна, що є предметом застави, на момент звернення стягнення на таке майно.

Вірогідність зібрати належні докази зазначених обставин і спростувати зворотні твердження попереднього й нового власника щодо предмета застави – рухомого майна, визначеного родовими ознаками, є мізерною.

Трейдери купували, купують і, судячи з усього, надалі купуватимуть зерно, обтяжене заставами й заборонами, без будь-яких негативних наслідків для себе.

Вирішити цю проблему мало б запровадження інструменту аграрної розписки, застосування якого дало б змогу перекласти на недобросовісних трейдерів відповідальність за порушення їх операціями із заставленим зерном гарантій кредиторів-заставодержателів.

Відповідно до ст. 7 Закону про аграрні розписки аграрна розписка встановлює забезпечення виконання зобов'язань боржника за аграрною розпискою заставою його майбутнього врожаю. На день збирання врожаю предметом застави стає відповідна кількість зібраної сільськогосподарської продукції, а обов'язок доведення походження зібраної сільськогосподарської продукції покладено на боржника за аграрною розпискою.

Тож у кредиторів виникало обґрунтоване очікування, що ч. 3 ст. 7 Закону про аграрні розписки саме на боржника за аграрною розпискою покладає обов'язок доведення походження зібраної ним сільськогосподарської продукції з урожаю, вирощеного на земельних ділянках, відмінних від зазначених у виданій ним аграрній розписці, а отже визначає презумпцію поширення на зібрану боржником сільськогосподарську продукцію обтяження заставою за аграрною розпискою.

Безсумнівно, що у відносинах застави майбутнього врожаю та вираженої родовими ознаками сільськогосподарської продукції сторони мають неоднакові можливості для доведення факту походження сільськогосподарської продукції з певних земельних ділянок, ідентифікованих в аграрній розписці, і цей факт дуже складно довести. За таких обставин перекладення нормою ч. 3 ст. 7 Закону про аграрні розписки обов'язку доведення такого факту на боржника за аграрною розпискою, що здійснює вирощування продукції, забезпечує її збирання, перевезення та зберігання, є абсолютно виправданим і не порушує принципу юридичної рівності сторін цивільних відносин.

Це не єдина презумпція в матеріальному праві, що регулює цивільні відносини. Однак, як і в разі застосування інших презумпцій, правова дійсність нашої держави демонструє неймовірну гнучкість їх практичного застосування.

Згідно із ч. 4 ст. 13 Закону про аграрні розписки в разі відчуження боржником за аграрною розпискою майна, що є предметом застави за аграрною розпискою, будь-якій третій особі до виконання зобов'язань за аграрною розпискою кредитор за аграрною розпискою має право задовольнити свої вимоги до боржника за аграрною розпискою за рахунок такого чи іншого майна такої третьої особи.

Синтаксичний аналіз зазначеного речення дає підстави стверджувати, що слова "боржника за аграрною розпискою" – це родова форма терміна "боржник за аграрною розпискою", якого за ст. 1 Закону про аграрні розписки визначено як особу, що видає аграрну розписку для оформлення свого зобов'язання здійснити постачання сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених в аграрній розписці умовах.

Вимоги кредитора до боржника за аграрною розпискою охоплюють не лише вимоги виконати основне безумовне зобов'язання сплатити грошові кошти, що з'являється в боржника в момент видачі аграрної розписки, а й усі похідні від такого зобов'язання вимоги, зокрема й вимоги сплатити неустойку, інфляційні втрати тощо.

Це й логічно, адже з огляду на положення ст. 19 Закону про заставу до переліку вимог, які заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмета застави, входять проценти, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, неустойка, необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги. Отже, немає підстав звужувати розуміння обсягу вимог кредитора за аграрною розпискою, які можна задовольнити й із допомогою використання механізмів, визначених у Законі про аграрні розписки.

Таким чином, використання інструменту аграрних розписок давало б змогу кредитору уникнути труднощів доведення обох обставин, що унеможливлюють ефективне застосування до відносин застави визначених родовими ознаками речей загальних норм про заставу:

– факт придбання відповідачем майна, що є предметом застави, а не якогось іншого однорідного майна – установлюється презумпцією ч. 3 ст. 7 Закону про аграрні розписки;

– перебування у власності відповідача майна, що є предметом застави, на момент звернення стягнення на таке майно – для задоволення забезпечених заставою вимог за аграрною розпискою не вимагається, адже за ч. 4 ст. 13 Закону про аграрні розписки таке задоволення здійснюють за рахунок будь-якого іншого майна нового власника предмета застави.

Це давало б можливість агровиробникам залучати більше кредитних ресурсів під забезпечення майбутнім урожаєм, що, своєю чергою, посилило б конкуренцію серед кредиторів та в довгостроковій перспективі привело б до здешевлення кредитних ресурсів і до збільшення періодів кредитування.

Водночас застосування такого підходу не призвело б до несправедливого перекладення на операторів ринку зерна відповідальності за невиконання агровиробниками зобов'язань за аграрними розписками. З огляду на вимоги ч. 2 ст. 9 Закону про аграрні розписки відомості про аграрну розписку в момент її посвідчення вносять до Реєстру аграрних розписок, а відомості про предмет застави за нею – до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Вільний, а в частині Реєстру аграрних розписок ще й безкоштовний доступ до відомостей зазначених реєстрів дає змогу операторам ринку зерна оперативно перевіряти повноваження власників зерна на його відчуження й не допускати добросовісного придбання предмета застави.

На жаль, українське суспільство вчергове засвідчило свою інфантильність, і швидкий результат "тут і зараз для своїх" укотре перекреслив можливості досягнення більших успіхів у віддаленій перспективі для всього суспільства.

Рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2020 р. у справі № 914/1886/20, а також рішення Господарського суду Житомирської області від 31.05.2021 р. у справі № 906/708/20, залишені без змін апеляційними судами, ще раз підтвердили це, практично помноживши на нуль численні роки праці із запровадження аграрних розписок і вибудовування довгострокових процесів здешевлення кредитних ресурсів для агровиробників.

У цих справах суди не вперше відмовляють заставодержателю в позові з тих підстав, що позивач не довів належними засобами доказування факту того, що придбані відповідачем визначені родовими ознаками речі – насіння соняшнику й ріпаку – є предметом застави за відповідними аграрними розписками. Суди не зупиняє навіть те, що єдиним доказом зворотного були голослівні твердження заставодавця в договорі з покупцем і виданій агровиробником довідці, а протилежне твердження доводили численні письмові докази перевезення такої сільськогосподарської продукції до складу відповідачів із територіальних громад за місцезнаходженням зазначених в аграрній розписці земельних ділянок і відсутність доказів перебування предмета застави в інших осіб.

На думку судів першої й апеляційної інстанцій, ч. 3 ст. 7 Закону про аграрні розписки не встановлює жодних презумпцій, а ч. 4 ст. 13 цього ж Закону не підлягає застосуванню, бо передбачає неналежний спосіб захисту, не визначений цивільним законодавством. Також рішення судів установлюють, що здійснення кредитором моніторингу предмета застави є умовою для виникнення у кредитора прав задовольняти вимоги у спосіб, передбачений ст. 13 Закону про аграрні розписки, і що задоволення вимог за аграрною розпискою з інших осіб не містить права на стягнення неустойки навіть у судовому порядку.

Ба більше, суди першої й апеляційної інстанцій відмовляються визнати предметом застави сільськогосподарську продукцію, що за родовими ознаками відповідає предмету застави, привезена з району місцезнаходження ділянок вирощування предмета застави, за наявності доказів відсутності врожаю на відповідних полях і за відсутності доказів іншого місця доставки зібраної продукції. Таким обґрунтуванням суди грубо нехтують законами логіки в інтересах своїх земляків-відповідачів, адже безпідставно ухиляються від застосування під час побудови своїх умовиводів принципу "леза Оккама" "Numquam ponenda est pluralitas sine necessitate", або ж його більш сучасної інтерпретації – "Якщо воно виглядає як качка, плаває як качка і крякає як качка, то це, напевно, і є качка", і таке викривлення логіки оцінки доказів уже стає системним прецедентом.

На жаль, порушення судами законів логіки не є підставою для скасування рішень судом касаційної інстанції. Варто лише сподіватися, що викладене в постановах апеляційних судів правове обґрунтування рішення буде достатнім для встановлення факту неправильного застосування норм матеріального права й отримає належну оцінку Верховного Суду.

Залишення без змін правових позицій, зазначених у справах № 914/1886/20 і № 906/708/20, призведе до стрімкого падіння інтересу до використання інструменту аграрних розписок, адже все, що залишається для захисту кредитора, – це самостійно зібрати врожай на полі або перехопити врожай дорогою з поля до нового власника, шанси на що просто мізерні, особливо якщо боржник продаватиме зерно прямо з поля, права на ділянки в якому утворюють т. зв. "шахматку".

Не врятує й нова редакція Закону про аграрні розписки, запропонована законопроєктом № 2805-д, положення якого дублюють чинну редакцію ч. 3 ст. 7 Закону про аграрні розписки й ще більше обмежують можливість захисту вимог кредиторів, виключаючи не лише чинну процедуру ч. 4 ст. 13 цього ж Закону щодо задоволення вимог за рахунок покупця застави, а й позбавляючи кредиторів права задовольняти вимоги за рахунок землі у власності боржника та забороняючи кредиторам пред'являти вимоги до осіб, які несуть солідарну відповідальність із боржником (наприклад, до керівника боржника, що незаконно здійснив відчуження предмета застави, скоївши цим злочин за ст. 388 ККУ).

З нетерпінням чекаємо на остаточне слово в таких спорах від Верховного Суду, правова позиція якого стане визначальною для можливості широкого застосування аграрних розписок і залучення до сільськогосподарського виробництва інвестицій від осіб, що не займаються аграрним бізнесом.

Далі буде...

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2021

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН
Контакти редакції:
bz@ligazakon.ua